Учасники з’їзду представників парафій захоплених храмів Української Православної Церкви, який відбувся 22 лютого 2021 року у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, прийняли звернення до Прем’єр-міністра України Д.А. Шмигаля щодо порушення конституційного права віруючих УПЦ. 

Шановний Денисе Анатолійовичу!

Ми, учасники з’їзду представників парафій захоплених храмів Української Православної Церкви (далі – УПЦ), звертаємося до з проханням захистити найбільшу цінність – наше життя, а також здоров’я і безпеку нас та членів наших родин.  

Ми звертаємося до Вас від імені тих віруючих нашої Церкви, яким під час захоплення храмів було завдано важкі тілесні ушкодження: пробиті голови, зламані руки, нанесені побої. Ми також звертаємось до Вас від імені багатьох священнослужителів, яких постійно безпідставно викликають на допити до правоохоронних органів та всіляко принижують.

Ми звертаємося до Вас від імені родини священика Української Православної Церкви Леоніда Делікатного, здоров’я якого було безнадійно підірване безперервними погрозами, шантажем, психологічним тиском, пов’язаними зі спробами силоміццю перевести очолювану ним релігійну громаду до іншої конфесії.

Ми звертаємося до Вас від імені Христини Велущак – дівчини з Чернівецької області, яку не допустили на власний шкільний випускний, оскільки вона ходить «не до тієї Церкви». А також інших парафіян УПЦ, котрі потерпають через обмеження в громадянських правах через свою віру.

Ми звертаємося до Вас і від імені багатодітних сімей священиків УПЦ, яких церковні рейдери виганяють з їхніх домівок на вулицю, роблячи малолітніх дітей безхатченками.

Ми звертаємося до Вас від імені простих людей з усіх куточків України, в яких у насильницький або обманний спосіб (через неправомірну перереєстрацію статутів парафій в Обласних державних адміністраціях) відібрали або намагаються відібрати храми, куди ходили ще їхні діди-прадіди.

Відзначаємо, що будучи найбільшою релігійною спільнотою України, ми, на жаль, втрачаємо сподівання на забезпечення права на свободу віросповідання з боку органів державної влади і її найвищого керівництва. Діюче законодавство, яке повинно регулювати релігійні правовідносини у державі, навпаки посилює розкол у суспільстві, поділяє людей на своїх і чужих, що призводить до збільшення кількості міжконфесійних протистоянь, посилення релігійної ворожнечі та конфліктів в державі. Так, Закон України № 2673-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» від 17.01.2019 р. та Закон України № 2662-VIII «Про внесення зміни до статті 12 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» від 20.12.2018 р. (далі по тексту – Закони) – грубо порушує конституційний принцип відокремлення держави від церкви.

Заявляємо про свою глибоку занепокоєність тим, що протягом останніх років Міністерство культури України шляхом зловживань та маніпуляцій, застосовує ці антиконституційні Закони виключно проти Української Православної Церкви та в примусовому порядку намагається позбавити Її своєї власної назви. Посадовцями порушується принцип рівності всіх релігійних конфесій перед законом та обмежується в правах одна релігійна організація серед інших, що є дискримінацією за релігійною ознакою мільйонів віруючих громадян, котрі належать до Української Православної Церкви. Державні органи, втручаючись у внутрішні справи Церкви, нав’язують своє розуміння її релігійної та ієрархічної структури. Порушуються положення Конституції України, які виключають можливість встановлення особливих вимог до назви окремих релігійних організацій і які регламентують право кожного сповідувати будь-яку релігію. Через це релігійні громади УПЦ перебувають під постійним тиском між органами державної влади та рейдерами, нас позбавили можливості вносити зміни до установчих документів, змінювати керівників, відкривати рахунки в банківських установах, користуватись послугами нотаріусів, оформлювати права на земельні ділянки під церковними спорудами та інше.

Окремими псевдорелігійними організаціями регулярно здійснюються провокативні дії, що зумовлюють дестабілізацію в українському суспільстві. В засобах масової інформації та інтернет-просторі подається неправдива інформація щодо висвітлення релігійних подій, яка дискредитує Українську Православну Церкву. Чисельно збільшилась кількість кримінальних правопорушень на релігійному ґрунті та судових процесів щодо оскарження актів органів державної влади тощо. Використання антиконституційних законів церковними рейдерами призводить до погіршення рівня свободи віросповідання в Україні, створення суттєвих перешкод для духовного та соціального служіння церков і релігійних організацій.

Закони про примусову зміну назви та підлеглості не відповідають ані Конституції України, ані міжнародним договорам у сфері захисту прав людини. Зокрема, норми Законів суперечать положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Загальної декларації прав людини щодо питання захисту права на свободу віросповідання.

Релігійні громади УПЦ потрапили у нерівне становище у порівнянні з іншими релігійними організаціями України. Примусова перереєстрація, зміна назви релігійних організацій (об’єднань) та підлеглості у канонічних питаннях є прямим втручанням у свободу віросповідання. Право на автономність релігійних організацій гарантується Європейською Конвенцією з прав людини та відображене у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини. Релігійна організація має право самостійно обирати собі назву і її змінювати, держава не вправі примушувати. Закони прямо порушують статтю 35 Конституції України, статтю 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року, статтю 18 Загальної декларації прав людини 1948 року. 

Шановний Денисе Анатолійовичу, ми — народ, громадяни єдиної держави України, — глибоко занепокоєні тим, що діюча державна політика направлена проти мільйонів віруючих громадян, котрі належать до Української Православної Церкви. Всі ми українці, справжні патріоти, які люблять і шанують свою рідну землю, ми сумлінно працюємо, лікуємо хворих, добросовісно виконуємо військовий обов’язок, платимо податки, розвиваємо різні сфери громадського життя. Церква ніколи не ділила, не ділить і не ділитиме своїх дітей за походженням, соціальним станом, національністю, мовою чи політичними вподобаннями. Політичні вподобання та суперечності не повинні розділяти батьків з дітьми, подружні пари, друзів або співробітників. Політика не повинна сіяти плевели ненависті й злоби в наші серця. Збереження суспільного миру і спокою у вирі сьогоднішніх подій і пандемій – це наш спільний обов’язок.

У зв’язку з викладеним, ми, учасники з’їзду представників парафій захоплених храмів Української Православної Церкви,

ЗАКЛИКАЄМО Вас застосувати надані законодавством України повноваження і вимагаємо вжити невідкладних дієвих заходів для захисту конституційних прав віруючих громадян, котрі належать до Української Православної Церкви. А також:

– внести в порядку законодавчої  ініціативи  до  Верховної  Ради  України законопроект, який скасує дію Закону України № 2673-VIII та Закону України № 2662-VIII (які, поряд з тим, що спричиняють порушення конституційних прав і свобод громадян України, несуть у собі загрозу авторитету нашої держави на міжнародній арені, ставлять під сумнів щирість проголошених Україною євроінтеграційних прагнень, реалізація яких є неможливою за умов порушення прав і свобод людини та особливо вразливих верств населення, до яких належать віруючі);

– ввести мораторії на проведення будь-яких реєстраційних дії щодо зміни конфесійної належності та примусового перейменування релігійних громад Української Православної Церкви до внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

– об’єднати зусилля і ресурси всіх міністерств та відомств для створення рівних і безпечних умов життя в Україні, викорінення будь-яких видів насилля над віруючими людьми.

Просмотров: (14)