Юридичний відділ УПЦ впродовж 2022-2023 років неодноразово звертав увагу на нормотворчу діяльність направлену на порушення прав віруючих, а точніше направлену на заборону чи перешкоджання (створення штучних перешкод) діяльності релігійних організацій які належать до Української Православної Церкви та заборону/перешкоджання діяльності Української Православної Церкви загалом.
Наразі на розгляді Верховної Ради України перебувають більше 10-ти законопроектів, направлених на обмеження або заборону діяльності УПЦ, серед них на особливу увагу заслуговують законопроекти № 7403, 8012, 8221, 8262, 8371.
Так, законотворці пропонували спочатку позбавити релігійні організації, які належать до Української Православної Церкви, статусу неприбутковості (законопроект №7403), далі пропонували спростити так звані «переходи», а насправді рейдерські захоплення парафій УПЦ на користь ПЦУ, більше того передбачалась можливість на зміну підлеглості релігійного управління (єпархій), монастирів, братств, місій, що створює додаткові передумови для їх рейдерського захоплення (законопроект № 8262), наступним кроком планувалось забрати в УПЦ та передати ПЦУ Почаївську та Києво-Печерську лаври (законопроект № 8012) і наостанок законопроекти № 8221 № 8371 по суті створені із метою заборони Української Православної Церкви.
Разом із тим, виходячи із обґрунтування наведеного в пояснювальних записках до законопроектів, необхідність прийняття вказаних актів обумовлена існуванням в Україні релігійних організацій Української Православної Церкви.
За результатами аналізу вищевказаних законопроектів неодноразово наголошувалось, що внесення цих законопроектів направлено не на консолідацію віруючих громадян України, а на розпалювання релігійної ворожнечі і нетерпимості у суспільстві до віруючих УПЦ та розділення за належністю до «правильної» або «неправильної» церкви, чим порушується заборона на встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших.
Наразі у Верховній Раді України зареєстровано новий законопроект № 10126 «Про внесення зміни до статті 16 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”», який подано депутатом Потураєвим М.Р. та іншими Народними депутатами України.
Вказаним законопроектом пропонується внести зміни в пункт 5 частини четвертої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яким пропонується: “У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках: 5) засудження її уповноважених осіб за вчинення злочину проти основ національної безпеки України, або за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 161, 258 – 258-6, 436 – 438, 442, 447 Кримінального кодексу України”, змінивши при цьому вже існуючу редакцію статті, де підставою для ліквідації вказана єдина стаття 111-1 Кримінального кодексу України – (ККУ).
Простіше кажучи законопроектом пропонується припиняти у судовому порядку діяльність релігійної організації у випадку засудження її уповноважених осіб за вчинення злочину проти основ національної безпеки України (ст. ст. 109-114-1 ККУ), або за вчинення кримінального правопорушення, такі як: порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (ст.161ККУ); терористична діяльність (ст.ст.258 – 258-6 ККУ); пропаганда війни (ст. 436 ККУ); виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів (ст. 436-1 ККУ); виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України, глорифікація її учасників (ст. 436-2 ККУ); планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 437 ККУ); порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 ККУ); геноцид (ст. 442 ККУ); найманство ст. 447 ККУ))
Як зазначено в пояснювальній записці до законопроекту № 10126 «3 початку повномасштабної aгpeciї російської федерації проти України за матеріалами Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування 65 кримінальних провадження стосовно 65 священнослужителів Української православної церкви (далі — УПЦ), у т. ч. 15 архієреїв, частина з яких є юридичними керівниками релігійних організацій (управлінь, монастирів, центрів тощо). Водночас відповідно до статистики досудового розслідування в діях представників УПЦ наявні також ознаки інших кримінальних правопорушень, зокрема передбачених розділом I Особливої частини Кримінального кодексу України, а також кримінальних правопорушень, передбачених іншими розділами Кримінального кодексу України».
Тобто, факт обґрунтування ініціаторами законопроекту необхідності його прийняття виключно в контексті, направленому на припинення діяльності релігійних організацій, які належать до Української Православної Церкви. І достатньою необхідністю для цього, на думку авторів закону, є наявність кримінальних проваджень стосовно 65 священнослужителів Української Православної Церкви. Слід звернути увагу, що мова йде не про законні обвинувальні вироки суду, що набрали сили, а просто про наявність факту досудового розслідування. Тут навіть не наводиться із якого приводу, стосовно саме яких осіб, за підозрою у вчиненні яких саме можливих правопорушень здійснюється досудове розслідування.
Простіше кажучи, необхідність внесення змін в законодавство обґрунтовується такою тезою – терміново внесемо зміни в закон, щоб в подальшому у нас точно були підстави припинити діяльність релігійних організацій Української Православної Церкви, ми ж точно, ще до винесення судом вироку знаємо, що вирок буде виключно обвинувальний і цю інформацію ми взяли зі статистики досудового розслідування.
У зв’язку з цим вважаємо, що така позиція на рівні суб’єкта законодавчої ініціативи виглядає антиконституційною та протизаконною.
В цьому контексті необхідно нагадати всім законотворцям положення статті 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, проте, вочевидь, автори законопроекту не користуються нормами основного закону під час законопроектної діяльності.
Так само, напевно, не бралися до уваги авторами законопроекту інші положення статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка вже передбачила підстави для припинення діяльності релігійної організації в судовому порядку, а саме:
- вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5і 17 цього Закону;
- поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров’я, свободу і гідність особи;
- систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);
- спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.
Разом із тим, виходячи із тверджень пояснювальної записки до законопроекту, внесення змін обумовлено « …. можливістю здійснення впливу на громадян під час відправлення релігійних культів, богослужінь, релігійних обрядів i церемоній, навчання релігії, що охоплює велику кількість громадян, дії священнослужителів можуть призвести до створення осередків соціальної напруги та спонукання громадян України до вчинення протиправних дій, особливо в умовах повномасштабної збройної агресії проти України.»
Як вбачається із наведених положень існуючих норм статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» закон вже містить підстави для припинення діяльності релігійної організації в судовому порядку, які покладені в обґрунтування пояснювальної записки, що свідчить про незнання ініціаторами законопроекту положень акту, в який пропонується внести зміни, та підтверджує єдиний намір – переслідування Української Православної Церкви, чим порушується законодавча заборона на встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших.
Виходячи із викладеного можна стверджувати, що встановити та довести в судовому порядку визначені в статті 16 закону підстави для припинення діяльності релігійної організації, а саме Української Православної Церкви, неможливо внаслідок відсутності таких порушень, а тому автори законопроекту і вигадали альтернативний спосіб кримінального переслідування саме релігійних організацій УПЦ, через внесення додаткових змін в законодавство.
Існування в діючий редакції статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» такої підстави для припинення діяльності релігійної організації в судовому порядку, як засудження її уповноважених осіб за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України, є невипадковим, адже будь-які зміни законодавства не повинні суперечити одна одній і відповідно до статті 61 Конституції України не містити норми, яка надає можливість двічі притягнути до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Звертаємо увагу авторів законопроекту на розділ XIV–I Кримінального кодексу України, який регулює заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб і який вже регулює питання застосування такого заходу як ліквідація юридичної особи.
Такі норми якраз вже закріплені в статтях 96-3, 96-9 Кримінального кодексу України, які регулюють підстави для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру в вигляді ліквідації та відповідно містять перелік кримінальних правопорушень, при яких може бути застосована ліквідація.
Цілком зрозуміло, що постає питання, а навіщо ж тоді вносити зміни в закон, якщо все вже передбачено, на що відповідь дуже проста. Оскільки хочуть обійти вже діюче на сьогодні законодавство, згідно якого суд може застосувати захід у вигляді ліквідації юридичної особи за наявності доведеного вчиненого кримінального правопорушення виключно у випадку, якщо злочин вчинено особою, увага – від імені та в інтересах юридичної особи та якщо вони призвели до отримання нею неправомірної вигоди або створили умови для отримання такої вигоди, або були спрямовані на ухилення від передбаченої законом відповідальності. Тобто норма запропонована в законопроекті суперечить вже існуючому правовому механізму, встановленому Державою в кримінальному законодавстві.
Але ініціаторів законопроекту норма кримінального кодексу не турбує, вони знайшли вихід як її обійти — просто додати ще одну норму в іншій закон, щоб, як вони і вказали в пояснювальній записці, саме ліквідувати Українську Православну Церкву.
Підсумовуючи викладене, вважаємо, що вищевказаний законопроект в існуючому вигляді можливо розглядати виключно, як такий, що з’явився із метою реалізації власних особистих інтересів чи в інтересах третіх осіб і такий, що буде сприяти розпалюванню ворожнечі та нетерпимості на релігійному ґрунті в Україні і поділяти громадян України за релігійною ознакою, чим порушується законодавча заборона визначена статтею 35 Конституції України на встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших.
Зважаючи на те, що 4.10.2023 року Управління верховного комісара ООН з прав людини визнало заходи влади проти УПЦ, як порушення прав людини, закликаємо Народних депутатів України не включати законопроект №10126 від 05.10.2023 року до порядку денного та не виносити його на голосування, як такий, що не відповідає нормам міжнародного права, Конституції України та направлений на дискримінацію громадян України віруючих УПЦ, і заборону діяльності частини українського суспільства — релігійних організацій Української Православної Церкви.
Просмотров: (218)