Ураховуючи чисельні публікації з приводу наслідків прийняття рішення Шостим апеляційним адміністративним судом в справі за адміністративним позовом релігійних організацій Української Православної Церкви щодо скасування наказів Міністерства культури України разом із результатами проведеної цим міністерством релігієзнавчої експертизи повідомляємо про реальні обставини справи та надаємо такі роз’яснення.

02.11.2023 року Шостим апеляційним адміністративним судом було винесено постанову за результатами розгляду апеляційних скарг, відповідно до якої залишено в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 року.

Предметом звернення із позовом релігійних організацій Української Православної Церкви було визнання протиправним та скасування наказу Міністерства культури України від 25 січня 2019 року No37 «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» а також визнання протиправними дії Міністерства культури України щодо розміщення 26 січня 2019 року на офіційному сайті Міністерства культури України та через офіційне видання «Урядовий кур`єр» переліку релігійних організацій (об`єднань), які на думку міністерства підпадають під дію норм закону та зобов’язання відкликати вказані публікації.

Тобто, оскаржувалися певні накази центрального органу виконавчої влади, які, як було зазначено в рішенні суду, встановлювали обов’язок здійснення певних дій працівниками такого органу, а ніяк не обов’язки для релігійних громад.

Оскаржуючи рішення суду в апеляційному порядку, окрім скасування рішення суду, просили про єдине – виконати конституційну норму щодо рівного доступу до правосуддя, а саме – призначити розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участю представників всіх учасників справи. Метаю такого запиту було надання можливості пояснити та обґрунтувати подані докази, адже обставини справи стосуються релігійних питань, канонічності та підлеглості релігійних організацій, які є вузькоспеціалізованими і мають специфічний правозастосовний характер, що також пов’язано із відсутністю в законодавстві України норм, які регулюють призначення та порядок проведення релігієзнавчих експертиз.

Але не дивлячись на це, суд апеляційної інстанції відхилив понад десяток клопотань про виклик учасників справи та розгляд її у відкритому судовому засіданні, мотивувавши це тим, що в принципі, суду достатньо матеріалів справи. Така позиція суду, щодо відмови в публічному розгляді справи, яка стосується інтересів мільйонів віруючих громадян України, свідчить про упередженість та однобокість розгляду справи.

Окрім цього наголошуємо, що маніпулятивні заяви з приводу втрати чинності статутів релігійних громад Української Православної Церкви на підставі вказаних судових рішень не відповідають дійсності, як і не втрачають своєї сили такі статути на підставі Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Не свідчать рішення суду і про припинення діяльності релігійних громад Української Православної Церкви чи обов’язок їх перереєстрації. Відтак просимо не зважати на необґрунтовані публікації в засобах масової інформації чи окремих осіб.

Окремо звертаємо увагу на маніпулятивні твердження щодо встановлення вказаними судовими рішеннями обов’язку релігійних організацій Української Православної Церкви вчинити дії направлені на перереєстрацію їх статутів, зміну назви тощо.

Наголошуємо, як вже вказувалося вище, жоден наказ Міністерства культури України не встановлював і не міг встановити такого обов’язку, більше того посилання на наявність релігієзнавчої експертизи, як на підставу для вчинення дій по зміні назви, перереєстрації статутів є необґрунтованим. Адже релігієзнавча експертиза не є документом, який може встановлювати будь-які права чи обов’язки для релігійних громад, тому що не має жодної юридичної сили, та не несе юридичних наслідків.

Відтак акцентуємо увагу усіх зацікавлених осіб на тому, що ані судові рішення, ані закони України не встановлювали та не встановлюють наразі обов’язку релігійних організацій Української Православної Церкви примусово змінити назви релігійних громад та примусово зареєструвати нові статути. Також з метою усунення будь-яких зловживань з боку осіб відповідальних за проведення реєстраційних дій інформуємо, що жоден реєстратор чи інша особа не уповноважена на власний розсуд вносити будь-які зміни до назви релігійних організацій Української Православної Церкви або їх статутів.

Отже, наразі ніякий закон чи судове рішення в примусовому порядку не припиняло діяльність релігійних організацій Української Православної Церкви, статути релігійних організацій є чинними і Церква повністю здійснює свою діяльність, як це передбачено статутами релігійних організацій та законами України.

Однак, враховуючи, що рішення апеляційної інстанції вступає в силу негайно, необхідно наголосити на наслідках, які стосуються релігійних організацій УПЦ. Такі наслідки цілком прогнозовані, тиск на релігійні громади УПЦ та розпалювання релігійної ворожнечі посиляться. Враховуючи, що із вступом в силу рішення апеляційного суду в силу, будуть скасовані заходи судової заборони, пов’язані із перереєстрацією релігійних громад, монастирів, тощо, цілком можливо очікувати, що невдовзі знов будуть проводитись псевдозбори релігійних громад з метою захоплення будівель, споруд, які належать та/або використовуються релігійними організаціями УПЦ, а також вчинятись дії з подальшої їх незаконної перереєстрації за іншою релігійною організацією, і відповідно – перешкоджання проведення релігійних обрядів віруючим УПЦ.

Цілком зрозуміло, що ураховуючи неправосудність судових рішень та суспільну значимість розгляду адміністративної справи, буде підготовлено та подано необхідні касаційні скарги, щодо скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Просмотров: (77)